Микола Максимович у 1840 році писав: «Сверх того в некоторых местах
нынешнего Подола даже и в позднейшее время, были болота, поросшие камышом.
Заливное передвижным Днепром и покрытое лозою Болонье в древнейшее время
простиралось гораздо ближе к старому Киеву, чем теперь, на нём киевляне пасли свои
стада и совершали поклонение скотью богу Волосу».
Володимир Антонович у своїх наукових дослідженнях висловив думку, що центр
Києва в різні історичні періоди неодноразово змінювався: «Вероятно, в
докняжескую епоху центр городской жизни помещался правдоподобно на нынешней
Оболони и окаймляющих её взгорьях; в этой части по крайней мере найдены поныне
древние монетные клады и языческие кладбища». Такі припущення виникли не випадково, адже у
ХІХ-ХХ ст. київські археологи неодноразово організовували на Оболоні наукові
розвідки та експедиції. У 1965-1976 роках унікальні знахідки, виявлені Ганною
Шовкопляс на Оболоні дозволили зробити сенсаційний висновок: саме тут було
найбільше поселення давніх слов`ян, яке заклало підвалини для створення
майбутньої столиці Київської Русі. Більше того, древні поселенці Оболоні мали
надзвичайно високий на той час рівень життя і підтримували тісні обмінні
стосунки з античними містами Північного Причорномор`я.
Багаті археологічні знахідки в урочищи Луг
(вул. Лугова, Шахтарська) засвідчили, що колись стада мамонтів, зубрів і турів
були звичним антуражем оболонських луків. Тут знайдено
залишки знарядь праці та побутові предмети кам`яного, бронзового і давньоруського часу.
З заходу Оболонь межує з Куренівкою. Ця назва з`явилася
завдяки київським козакам. Майже цілий рік проводили вони на дніпровському
Запоріжжі, а взимку поверталися до Києва. Але київське начальство знаючи неспокійну
козацьку вдачу не дозволяло їм селитися в місті. Козаки не вередували і
зупинялися на околицях. Як і на Запоріжжі, будували собі примітивні житла –
курені. Звідси і пішла назва Куренівка. Не зважаючи на утиски з боку польської
влади козаки приймали активну участь у міському житті, займалися рибальством і
мисливством, ремеслами і комерцією, підтримуючі торговельні зв`язки із
Запоріжжям.
Куренівкамежуєз Пріоркою. Назва виникла у середині XVII ст. Під час
польсько-литовського панування тут знаходилась заміська резиденція пріора –
настоятеля домініканського монастиря. Цей монастир за однією з версій виник у
Києві ще за часів князювання Володимира Рюриковича. У польських королівських
грамотах засвідчено, що право на заснування монастиря було передано руськими
князями домініканцю Іакинфу. У другій половині XVII ст. землі
домініканського монастиря були конфісковані і передані православному Братському
монастирю.
На Пріорці на хуторі Кинь-грусть (пл. Шевченка) розміщувались
приватні дачі київської знаті. Довгий час тут проживав відомий книговидавець Стефан Кульженко, що
видавав чудові книжки та периодичні видання. Його типографія була одною з
найкращих у Росії.
Про місцевість Кинь-грусть збереглася цікава
легенда. Під час перебування 1787 року у Києві імператриці Катерини ІІ
найкращою розрадою від нудних прийомів і настирного почту були піші прогулянки.
Знайомлячись з містом та його околицями,
государиня в захопленні від прекрасних Оболонських краєвидів та Дніпра
несподівано вигукнула: "Кинь грусть!". З того часу цю місцевість
по іншому вже не називали. Інша легенда розповідає про придворного кондитера,
швейцарця Бальї. Гуляючи Подільськими вулицям, він зламав собі ногу, що
змусило його затриматися в Києві. Хворому відвели квартиру на Пріорці, що в той
час була вкрита суцільним садом. Коли почали зріти фрукти Бальї знайшов їх дуже
смачними і виготовив декілька видів варення. Раніше такі солодощі виписували
спеціально для царської родини за великі гроші з-за кордону. Впевнившись у
якості виготовленого варення Бальї привіз його до Петербургу. Серед усіх подарунків імператриці особливо припало додуші сухе варення. Вона знову відправила свого кондитера до Києва. Цього
разу такого варення було приготовано так багато, що киянки змогли дізнатися
секрет його виготовлення. Так з'явилося знамените сухе київське варення.