Після кожного змієвого „провідування” кияни впадали у вілчай, підраховуючи збитки.

А Змій нахабнів все більше і більше, налітав навіть серед білого дня. Саме в цей час у Києві гостював Добриня Микитович і приглядав собі наречену. Спостерігаючи за витівками Змія засмутився богатир не на жарт, адже  поки дійде діло до вінця, то жодної красуні не залишиться.

Набрався він хоробрості, та й  пішов до Пучай-річки розбиратися зі Змієм. А день тоді був спекотний, і Змій десь забарився. От і думає Добриня: «Поки немає Горинича, я скупаюся! Все ж буде легшее з ним битися!»  Роздягнувся і зайшов у воду. Поплавав трохи туди-сюди і присів на протилежному березі погрітись на сонечку. Коли це повертається Змій додому і помічае Добриню біля річки. Розлютився Горинич від такого нахабства. Налетів на богатиря шулікою і почав обдавати полум’ям з дванадцяти голів. Не розгубився Добринюшка, скочив у воду, пірнув на глибину, а винирнув на тій стороні. Схопив богатирську шапку і ну лупити бідного Горинича. Як Змій не старався, та Добриня все ж був сильніший. З останніх сил чудовисько стало благати зберегти йому життя. А ще присягнувся Змій більше ніколи не викрадати київських дівчат. Пожалів богатир горе-динозавра і повірив його слову. І скоро таки знайшов собі наречену та й зіграв весілля.

Вдячні ж кияни вшанували відважного Добриню по своєму. Вони склали безліч легенд про славного богатиря. А на тому місці з’явилися дві вулиці: Добрининська та Богатирська. З часом подробиці зтерлися на пергаменті і у людській пям’яті. І сьогодні ми можемо лише припустити, що саме на перетині цих вулиць точився „історичний бій” з вогнедихаючим змієм. Там же, через багато століть збудували пожежну частину... Чи випадково?