Тут у 1869 році купець Войтенко збудував парову баню. Це був єдиний привабливий будинок на Оболоні. В інших обшарпаних дерев`яних халупках мешкали обіднілі київські міщани та євреї. Низинна болотяна місцевість, сирість зовсім не сприяли проживанню. Тому готелів тут не було, а житло вважалося одним з найдешевших у місті.

У другій половині ХІХ століття на Пріорці сформувалася назва урочища Кристерова гірка, що знаходилась на перехресті правого берега Почайни і шляху від Куренівки до Дніпра, північніше озера Печань. Саме тут саксонець Вільгельм Готліб Кристер купив ділянку землі, на якій розбив чудовий фруктовий сад. Для цього він виписав з Бельгії триста сортів саджанців яблунь та груш. Підприємливий та енергійний саксонець на цьому не зупинився. Він створив зразкове молочне господарство, найкращу у Києві пасіку, ще розводив рибу, вирощував виноград і виробляв з нього вино. А для зацікавлених киян відкрив школу садівництва.

Можливо з Вільгельмом Готлібом був знайомий Тарас Шевченко. У серпні 1859 він проживав на Пріорці у своїх знайомих. Родина Лободи гостинно приймала відомого поета. Недовготривале перебування у наших краях Тарас Григорович компенсував замальовками куренівських краєвидів.

За Пріоркою знаходиться інша місцевість з милозвучною назвою Пуща-Водиця. Для давньоруських київських князів цей заповідний ліс був улюбленим місцем  для полювань та розваг. Складовою назви Пуща-Водиця стала річка Водиця, що протікає там і зараз. Наприкінці ХІХ ст. Київська міська дума заснувала тут дачне селище, яке згодом стало популярним курортом протитуберкульозного і загально-оздоровчого напрямку. З розвитком здравниці у київських дачників виникла ідея збудувати тут храм на честь  Серафима Саровського. Цей святий канонізований у 1903 році прославився своїми доброчинними справами і вмінням зцілювати хворих. Спочатку збудовали капличку, а у 1908-1910 роках звели дерев`яний храм з дзвіницею. Зростання популярності курорту сприяло прокладанню до Пущі 1909 року трамвайної лінії.

Поруч з Оболонню колись знаходилось селище рибалок. Піщана коса між Почайною і Дніпром була ідеальним місцем для рибних ловів. Тут розміщувався популярний рибний базар. Для киян і приїжджих пропонувалася різноманітна продукція. Крім відомої тараньки можна було придбати солону, в`ялену та копчену рибу. Спогади про Рибалки збереглися у записах Миколи Закревського: "Так называется северная часть Киев-Подола, примыкающая к Оболони, населённая большею частью рыболовами. В апреле и мае Днепр наводняет эту часть города и затопляет её. Бедные жители ухитрились: они подобно жителям Новой Гвинеи и других островов Тихого моря, строят свои домики на высоких сваях, и в полноводье ездят на лодках от одного жилья к другому. Но наносимый Днепровский хлам превосходно каждый год удобряет их огороды; и не в каком месте Киева не растёт такая прекрасная кукуруза или Турецкая пшеничка, как на Рыбалках.” У середині ХІХ століття через часті повені Рибалки перестали існувати.

Поруч з Рибалками, вздовж Дніпра на північ, розкинулося мальовниче урочище Наталка. Назва відома з середини ХІХ ст. Час від часу тут виникали невеличкі поселення. У вихідні і святкові дні кияни вибиралися сюди на полювання і відпочинок. А у 30-х роках минулого століття тут спробували побудувати тунель під Дніпром. З того нічого не вийшло. Лишень велетенська труба нагадує про те утопічне будівництво.